Сергій Жила: музика, дизайн і власна міністудія на фронті
Фронтмен SEXTUR у 5-й штурмовій: про концерт у темному Харкові, укулеле на БЗВП та власну музику»
Засновник і фронтмен українського гурту SEXTUR, графічний дизайнер та викладач музики Сергій Жила служить у 5-й окремій штурмовій Київській бригаді. Про свій вихід із цивільного життя біля станції метро, навчання побратимів гри на укулеле під час БЗВП, концерт у Харкові під час обстрілів та власну міністудію на фронті він розповів у великому інтерв’ю.
«Йшов викладати дітям укулеле, а опинився у Навчальному центрі»
Сергію, як для тебе почалася військова служба? Це було сплановане рішення чи раптовий поворот?
Це була абсолютно класична історія для сьогодення. Я йшов на роботу — викладати дітям гітару та укулеле. Біля станції метро мене зупинили працівники ТЦК. Перевірка документів, вручення повістки — і вже за кілька днів я опинився в Навчальному центрі на БЗВП. Цивільне життя зупинилося на напівслові. Я ж за освітою графічний дизайнер, а за покликанням — музикант і викладач. Займався звукорежисурою, писав аранжування, виступав зі своїм гуртом SEXTUR. І раптом ти міняєш гітару на автомат, а затишну студію — на військовий полігон.
Як музикант із суто творчим бэкграундом адаптувався до військової дисципліни?
Перші дні — це, звісно, шок для організму й психіки. Але музика навчила мене двох важливих речей: дисципліни та відчуття ансамблю. В оркестрі чи гурті ти не можеш грати абищо — ти повинен чути партнерів, тримати ритм і працювати на спільний результат. В армії все точно так само. Понад те, виявилося, що музика не залишає тебе навіть на БЗВП. Одного вечора один із побратимів дізнався, чим я займався в цивільному житті, і попросив навчити його грати на укулеле. Уявіть картину: вечір, військовослужбовці після важкого дня бойової підготовки, і ми сидимо й розбираємо прості акорди на маленькій гітарі. Це неймовірно розряджало атмосферу та давало всім ковток повітря.
«У Харкові зникло світло після прильоту, але 200 людей приїхали на концерт»
Наскільки важко творчій людині відкласти інструмент і жити без виступів?
Музикант не може просто «вимкнути» у собі творчість. Навіть коли ти не граєш, ти все одно подумки компонуєш музику, чуєш ритми. До служби у нас із гуртом SEXTUR був дуже насичений період. Ми створювали власну музику, робили джеми, грали для своєї аудиторії. Я часто згадую наш концерт у Харкові. Це було вже під час повномасштабної війни. За годину до нашого виступу був черговий ворожий авіаудар, у місті повністю зникло світло. Ми думали, що ніхто не прийде, захід зірвано. Але приїхало понад 200 людей! На таксі, у темряві, під загрозою нових прильотів. Ми запускали генератори, знаходили якесь мінімальне акустичне світло й грали. Це відчуття, коли музика стає для людей щитом від реальності — воно неоціненне.
У війську побратими часто просять зіграти щось відоме, «на замовлення»?
Так, це постійна історія! Бійці дізнаються, що ти музикант, і кажуть: «О, заграй щось таке, що всі знають!». Але я принципово не граю кавери чи чужу музику. Я звик створювати своє. Тому я краще сяду й згенерую імпровізований джем під настрій, ніж буду просто повторювати чужі хіти. І хлопці це поважають, бо бачать справжні емоції.
«З першої армійської зарплати я купив гітару та створив міністудію»
Де зараз твоя гітара і як вдається поєднувати службу зі творчістю?
Гітара завжди зі мною. З першої ж повноцінної армійської зарплати я купив собі інструмент, а згодом зібрав невеликий комплектувальний сетап — міністудію прямо «на хаті», де ми дислокуємося. У вільні хвилини, коли є можливість перепочити після виконання завдань, я сідаю за інструмент, підключаю навушники й працюю над новими треками. Це мій спосіб перезавантаження.
Чим саме ти займаєшся у 5-й окремій штурмовій Київській бригаді?
Я не штурмовик, моє завдання — забезпечення життєдіяльності підрозділів та виконання спеціальних задач у складі бригади. Армія — це величезний організм, де важлива кожна ланка. Мої цивільні навички — системність, графічний дизайн, розуміння комунікації — тут виявилися дуже доречними. У 5 ОШБр дуже цінують людей, які вміють брати на себе відповідальність, мислити нестандартно й організовувати процеси.
Що для тебе означає перемога і за що ти воюєш у складі 5 ОШБр?
Я воюю за те, щоб ми мали право жити у своїй країні, творити власну культуру й розмовляти власною мовою. Музика — це частина нашої ідентичності. Гітара чекає на базі, але кожен день нашої служби наближає день, коли ми знову вийдемо на велику сцену у вільній Україні.
За згодою авторів «Оди стійкості» подаємо повний текст цієї розмови. Оригінал матеріалу.
