Військовослужбовець 5 ОШБр про шлях із музичного минулого у військо та віру на фронті
Від важкого року й військового оркестру — до 5 штурмової бригади. Як це — змінити барабанні палички на зброю, знайти віру в Богa під обстрілами та навчатися в університеті між бойовими завданнями? Про трансформацію, армійський гарт і мрії після перемоги розповідає військовослужбовець із позивним «Шекель».
Як починався твій шлях у музиці? Це були перші самостійні кроки чи рішення батьків?
Це було водночас і самостійні кроки, і рішення батьків. Коли мені було вісім років, я ходив у дитячий оркестр, грав на ударних інструментах. Після цього у дорослому віці вступив до коледжу культури і мистецтв. Далі були рок-гурти та кавер-бенди. Грали хеві-метал, виступали здебільшого в пабах та у студентських андеграундних клубах. Потім я працював за фахом у Національній гвардії – брав участь в урочистостях у ролі артиста оркестру на ударних інструментах.
Ти обрав музичний напрямок навчання. Як музика виглядала для тебе тоді — як професія чи просто як середовище, де було цікаво?
Це була цікава творча частина мого життя. Я міг висловлювати свої емоції, граючи на ударних інструментах. Чому саме барабани? Тому що з одного боку, для гри на них не треба вивчати гармонію і теорію музики — достатньо знати базові речі для підлаштування інструмента. З іншого боку ударні інструменти — це потенціал складно ритмічних музичних картин, виконання яких потребує насамперед розвитку координації, коли руки та ноги грають різні ритми одночасно. І коли це виконується якісно, створюється незамінний елемент будь-якої композиції.
Але потім у твоєму житті з’явилася армія — ще за часів АТО. Чому тоді, з таким творчим стартом, з’явилося рішення підписати контракт?
Я ухвалив рішення піти в АТО, служити в армії, коли мені було вісімнадцять років. На той момент я вважав, що був недостатньо зрілим та мужнім, і думав, що армія мене виховає та загартує.
Згодом ти звільнився зі служби. Розкажи про цей етап: як людина з музичним минулим та військовим досвідом шукає себе у цивільному житті?
Я звільнився в 2019 році за сімейними обставинами. Потім почався етап пошуку себе. В армії я отримав певний базис — що робити в житті, яким я бачу себе. Музика — дуже специфічним напрям, тому вирішив спробувати себе в інших сферах, зокрема в торгівлі та маркетингу.
Повномасштабна війна знову кардинально змінила реальність. Як ти вирішив повернутися до війська?
24 лютого 2022 року ключовим моментом для прийняття рішення йти до лав Збройних сил України стало повномасштабне вторгнення росії. З позиції власної совісті я вирішив, що не маю права сидіти вдома. У мене були певні навички, якийсь досвід. Не скажу, що я великий воїн, але мав відповідний вишкіл. Я розумів, що мені це буде простіше, ніж звичайному громадянину, який цього не бачив.
Як з’явився сам позивний «Шекель»? Це якась армійська історія чи щось особисте?
У мене позивний «Шекель», бо я маю певне відношення до єврейської громади. Мені подобається єврейська культура управління фінансами. Й оскільки я сам люблю та вивчаю економіку, мені було до вподоби та за честь пов’язати свій позивний із єврейською валютою як символом процвітання та мудрості. А моя віра в Бога почалася ще з часів АТО, коли в окопах на позиція я пережив кілька надприродних для мене ситуацій, у яких я мав загинути, але вижив.
Якщо згадати твоє музичне минуле — чи тримаєш ти в руках інструмент або хоча б слухаєш ту ж музику, що й колись?
Останнім часом у вільний час я практикув заняття не лише ударними. Також опановував гру на піаніно та вокал. Переважно це була діяльність для самоосмислення та реабілітації — тобто для самого себе. Також протягом останніх кількох років періодично випадала нагода знову попрацювати за своїм напрямом у сфері музики. Чи слухаю я музику? У мене різноманітний смак в плані музики, я слухаю всі жанри. Просто відштовхуюся від того, подобається це мені чи ні. З кожного жанру я можу щось для себе взяти.
Чи є серед твоїх побратимів хтось, хто знає про твоє музичне минуле, чи у війську це взагалі не має жодного значення?
Наявність побратимів-музикантів у нашій бригаді та зустрічі з музикантами на фоні війни вже у військовій справі мені дуже допомогли. У нас утворилася така собі спільнота музикантів серед військових. Друзі — музиканти і військові, — це був такий «конект» на ґрунті спільної теми під час війни. Бо цілодобово думаєш тільки про війну. І коли тут, у підрозділі, є місце для чогось теплого з дому чи дитинства, це дає відчуття сильної опори та дуже підтримує.
Чим ти зараз займаєшся, крім служби? Які нові навички чи сфери довелося опановувати з нуля?
Під час служби і війни я зрозумів для себе, що потрібно не лише піклуватися про теперішнє, але й будувати майбутнє вже зараз. Вступив до університету, вивчаю економіку на дистанційній формі навчання. Це дуже зручно, враховуючи гнучкий армійський тайм-менеджмент. Плюс є армійський принцип, якого я навчився за роки війни: завдання має бути виконане — і жодних інших варіантів існувати не може. Тому вчасне виконання університетських завдань не є для мене проблемою.
Чи ловиш себе на ностальгії за тим життям, яке було до війни?
Через війну картина світосприйняття для мене дуже змінилася. Я можу розділити життя на два етапи: минуле і теперішнє, до війни та під час війни.
Яким ти бачиш своє життя після війни? Чи є місце музиці в цьому майбутньому?
Після досвіду цієї війни та всього, що трапилося в Україні, після її завершення я планую подорожувати світом. Що я точно зрозумів — ніщо не вічне, і те, що ми маємо зараз, треба цінувати. Я хотів би побачити світ, отримати досвід за кордоном і повернутися в Україну — будувати бізнес, сім’ю та світле майбутнє.
Передрук інтерв’ю погоджено з авторами проєкту «Ода стійкості». Оригінал матеріалу.